країна-мумі-тролів-книга-третя

Одного тихого безхмарного вечора наприкінці квітня Нюхмумрик дістався таких далеких північних країв, що на північних схилах там іще виднілися клапті снігу.

Він увесь день мандрував пустельними просторами, а вгорі над ним виспівували пташки. Вони також поверталися додому з теплих країв.

Йти було легко, бо не мав він жодних турбот, а наплічник був майже порожній. Нюхмумрик тішився лісом, погожою дниною та самим собою. Учорашній день давно минув, завтрашній ще нескоро настане, а зараз сонце пурпурово просвічувало з-поміж беріз, повітря пестило ніжною прохолодою.

«Вечір, немов пісня, — подумав Нюхмумрик. — Нова пісня, у якій трохи сподівань, ще трішки весняної меланхолії, а решта — нестримне щастя від подорожі, самотності та злагоди із самим собою».

Мелодію нової пісні він уже багато днів виношував під своїм зеленим капелюхом, ніяк не наважуючись випустити на волю. Мелодія мала визріти і набубнявіти такою переконливою радістю, що звуки самі затанцюють, щойно він торкнеться устами гармонії.

Advertisements